Осінь пустила свої корінчики десь далеко та глибоко в мою душу. Вітром розтрусила всю мене до останньої кісточки. Заманила своїм дорогоцінним золотом до себе в полон. Тепер я повністю осіннє створіння. Хоча я, мабуть, і від народження була саме осінньою. Це повністю мій сезон, моя стихія, моє натхнення, я живу в осені.
Мені не страшно ділитись таким надбанням. Нехай і у ваших головах поселиться саме та осінь, якою бачу її я. Від осіннього листя і до перших морозів, від бабиного літа і до пронизуючих дощів... Осінь, мов вибаглива баришня, то нервує, а то і зовсім не відпускає.
Щиро Ваша,
Татка
Комментариев нет
Отправить комментарий