Бути зележною від подорожей - не зовсім про мене, але й сидіти на місці мені ніколи не вдавалось. Стрільці, вони такі. Та найбільше вражає те, шо вже коли все готове до подожі або ти вже майже дістався поставленої цілі, я, наприклад, можу просто різко звернути назад. Дурна звичка, скажіть?!..😂 Але в цьому вся я. Та цього разу я дісталась цілі. Хоч було місцями і лячно без жартів.
У пошуках зими ми відправились ближче до гір. Я вже писала в попередньому пості, що зима в Німеччині дещо схожа на ранню весну: снігом тут і не пахло, а на газонах зеленіє трава. Дивно, що листя з дерев таки опало. Як виявилось у "місцевих" Альпах снігом також не багаті. Але повернімось до суті, до гір та замків.
До цього моменту, я бачила цю неймовірну споруду тільки на фото в інтернеті. І скажу вам, переглядати фото та спостерігати вживу - це абсолютно різні речі.
З містечка Швангау і до самого замку піднімались звивистою асфальтованою дорогою, з боків якої розкинувся хвойний ліс. Зустрівсь навіть гірський рівчак, який ніяк не було зіпсовано людським втручанням. Зазвичай до самого замку можна дістатись в імпровізованих каретах з кіньми, що, звісно, ще більше перекине вас в ті середньовічні часи. Але, на жаль, то був вихідний день, напередодні світлого католицького Різдва, і ми дістались більш звичним способом, на своїх двох 😁. Тим більше,ми мали більше часу для оглядин і свіжого повітря.
Про ситуацію, коли б ви зголодніли, тут також подбали. І, якщо на півшляху ви стомились або просто вам закортіло побалувати себе баварським пивом та ковбасками, можна заглянути до місцевого Хофбройхаусу і насолодитись колоритною атмосферою.
Після такого пункту відпочинку наступна зупинка - це вже майже Нойшванштайн. Майже, але це ще невеличкий "майданчик-передмістя", я б так сказала. Тут можна зупинитись, дістати необхідну інформацію про екскурсії в сам замок, почитати знову ж таки про замок і окремі його доповнюючі елементи-експонати, відпочити. До речі, Нойшванштай зараз свого роду музей, проте в середині особливо не розгуляєшся під час екскурсіі та і фото зробити нікому там не дають. Але в середину пускають - дякуємо і на цьому.
Що сказати вам про Нову лебедину скелю? - Вражена! Якщо цього буде достатньо для повного висловлення. Вражена красою, величністю, унікальністю і роботою, в першу чергу, яка була прикладена при побудові цієї величі. Хоча мені тяжко уявляється одна лиш огранізація подібного будівництва.
Продовжуємо далі. Адже побачити Нойшванштай зблизька - це одні емоції, а відвідати Маріенбрюке-міст - це вже інша історія. Для мене це було дещо з відтінком легкого екшену. І (увага) тут саме те місце, де було справді лячно. Я тільки тоді зрозуміла, що висоту таки можна боятись. Я підходила до Маріенбрюке абсолютно впевнено, але коли кинула погляд в урвище під мостом - ноги закам'яніли і в руках відчулося легке тремтіння. Правильно пояснити, що то було, не знаю як. Враження? Страх? Захоплення? А, впринципі, яка вже різниця. Все проходить, коли бачиш цей "лебединий рай" перед собою і розмір замка з такого ракурсу відповідає твоїй долоні. Неймовірно...
А ви знали, що Нойшванштай вважають доволі сучасним замком, оскільки вже в той час там встановили звязок на мотив телефонного, переміщались по замку на прототипах сучасних ліфтів, а розміри замкових вікон значно перевишують вже встановлені на той момент стандарти?!
Види, вам скажу, там відкриваються просто нереальні. Від цього всього просто перехоплює дух і ти відчуваєш якусь неймовірну радість від побаченого. Та що я говорю. Таке просто потрібно бачити вживу. Адже такі емоції просто не можна описати на словах.
Ось так воно вийшло. Це був неймовірний день, надзвичайні емоції та незабутня поїздка! Раджу всім відвідати це місце - воно надихає. А я нарешті завершу цю статтю. Сподіваюсь, що ви таки дочитали її до кінця і не закрили десь на середині. Я щаслива, що ви зі мною.
Ваша Татка
З містечка Швангау і до самого замку піднімались звивистою асфальтованою дорогою, з боків якої розкинувся хвойний ліс. Зустрівсь навіть гірський рівчак, який ніяк не було зіпсовано людським втручанням. Зазвичай до самого замку можна дістатись в імпровізованих каретах з кіньми, що, звісно, ще більше перекине вас в ті середньовічні часи. Але, на жаль, то був вихідний день, напередодні світлого католицького Різдва, і ми дістались більш звичним способом, на своїх двох 😁. Тим більше,ми мали більше часу для оглядин і свіжого повітря.
Про ситуацію, коли б ви зголодніли, тут також подбали. І, якщо на півшляху ви стомились або просто вам закортіло побалувати себе баварським пивом та ковбасками, можна заглянути до місцевого Хофбройхаусу і насолодитись колоритною атмосферою.
Після такого пункту відпочинку наступна зупинка - це вже майже Нойшванштайн. Майже, але це ще невеличкий "майданчик-передмістя", я б так сказала. Тут можна зупинитись, дістати необхідну інформацію про екскурсії в сам замок, почитати знову ж таки про замок і окремі його доповнюючі елементи-експонати, відпочити. До речі, Нойшванштай зараз свого роду музей, проте в середині особливо не розгуляєшся під час екскурсіі та і фото зробити нікому там не дають. Але в середину пускають - дякуємо і на цьому.
Що сказати вам про Нову лебедину скелю? - Вражена! Якщо цього буде достатньо для повного висловлення. Вражена красою, величністю, унікальністю і роботою, в першу чергу, яка була прикладена при побудові цієї величі. Хоча мені тяжко уявляється одна лиш огранізація подібного будівництва.
Продовжуємо далі. Адже побачити Нойшванштай зблизька - це одні емоції, а відвідати Маріенбрюке-міст - це вже інша історія. Для мене це було дещо з відтінком легкого екшену. І (увага) тут саме те місце, де було справді лячно. Я тільки тоді зрозуміла, що висоту таки можна боятись. Я підходила до Маріенбрюке абсолютно впевнено, але коли кинула погляд в урвище під мостом - ноги закам'яніли і в руках відчулося легке тремтіння. Правильно пояснити, що то було, не знаю як. Враження? Страх? Захоплення? А, впринципі, яка вже різниця. Все проходить, коли бачиш цей "лебединий рай" перед собою і розмір замка з такого ракурсу відповідає твоїй долоні. Неймовірно...
А ви знали, що Нойшванштай вважають доволі сучасним замком, оскільки вже в той час там встановили звязок на мотив телефонного, переміщались по замку на прототипах сучасних ліфтів, а розміри замкових вікон значно перевишують вже встановлені на той момент стандарти?!
Види, вам скажу, там відкриваються просто нереальні. Від цього всього просто перехоплює дух і ти відчуваєш якусь неймовірну радість від побаченого. Та що я говорю. Таке просто потрібно бачити вживу. Адже такі емоції просто не можна описати на словах.
Ось так воно вийшло. Це був неймовірний день, надзвичайні емоції та незабутня поїздка! Раджу всім відвідати це місце - воно надихає. А я нарешті завершу цю статтю. Сподіваюсь, що ви таки дочитали її до кінця і не закрили десь на середині. Я щаслива, що ви зі мною.
Ваша Татка
Комментариев нет
Отправить комментарий