Ох, нарешті я
пишу тут, у своєму блозі. Я зручно вмостилась на м'якому дивані, збоку холоне
свіжозварена кава, легенько потріскує свічка на столі, а на колінах тихенько
шелестить куллером мій ноутбук. Чим тобі не ідельний вечір?!
Про що ж почати писати, коли в архівах лежать гігабайти відзнятих
подорожей, а в голові вирує нескінченна кількість свіжих думок... І, напевно,
сьогодні я значно відхилюсь від дат і напишу про найсвіжіше, що на даний момент
є у мене, про Львів.
З
Містом Лева я познайомилась ще в далекому одинадцятому класі. В нас була
шкільна одноденна екскурсія, в ході якої ми оббігали весь "старий"
Львів вздовж і впоперек. Звісно, що з нами тоді був екскурсовод, наші вчителі
і, здається, що ми всі більше втомились від намотування павутини по вулицях,
ніж зрозуміли саме місто.
Цього
ж разу зустріч з Львовом виникла чи не спонтанно. Проте вона була дійсно
бажаною. І нехай ми побули там зовсім трошки, я подивилась на Львів зовсім
іншими очима, ніж до цього.
Тоді
була приємна сонячна погода. І, коли наша
невеличка компанія спробувала втиснутись у вир щоденного львівсього життя,
перше, з чим ми стикнулись, це таксі "uber". Без зайвих коментарів можу
з впевненістю сказати, що це дійсно зручна штука: час очікування авто -
мінімальний, саме авто - в міру комфортне, водій - неочікувано приємний. 😄 Від ЖД вокзала до Хорватської вулиці
ми дістались менше ніж за 10 хвилин. Більше того, у водія не виникло ніяких
претензій щодо наших величезних валіз (ми ж, як завжди, подорозі і на валізах).
До
речі, кому цікаво, з Новограда-Волинського до Львова ми діставались за допомогою автобуса
компанії BUSFOR - зручно, комфортно,
не гаряче по цінах.
Квартиру
ми знімали недалеко від центру. І, не зважаючи на насичений вир життя у Львові,
нам випав доволі затишний і приємний район, з якого було легко прогулятись по
вузеньких вуличках аж до Львівського оперного театру. А там далі - вже, як душа побажає.
В
наших планах було чи не першим пунктом відвідати всім відому "Реберню під Арсеналом" . Ми навіть
дійшли до потрібного місця, але сталось не так як гадалось. Стояти сотим
відвідувачем в черзі, щоб повечеряти, не дуже тішить душу. Якщо вірити
статистиці Google, то в
"Реберню" потрібно приходити саме снідати - це на замітку тим, хто планує
візит до цього закладу.
Поспостерігавши
з декілька хвилин за чергою до "Реберні", ми вирішили все-таки обрати інший
заклад на вечір. І того разу нас можна було знайти в "Королівській пивоварні" . Коротко про
заклад: масштабно, роскішно (може навіть вичурно), весело, смачно та не дорого,
якщо порівнювати з європейскими чи навіть житомирськими цінами. Як на мене, там
було непогане біле нефільтроване (хоча я ще той гурман, це більше думка
чоловіків нашої компанії😁). А ще варто
згадати про чудове червоне вино домашнього виробництва - спробуйте, не
пожалкуєте. Ну, і м'ясна таріль, куди ж без неї.
Щодо
самого Львову - дуже туристичний, щоб залишитись назавжди, але настільки
гарний, що готова повертатись сюди знову і знову.
Львів
- дуже фотогенічне місто. Кожен куточок, кожні двері, кожен провулок можна
знімати як окрему історію. Як на мене, це рай для сучасних інстаблогерів та
фотографів взагалі.
Особливо
вдаватись в подробиці чи опис архітектури та всього міста взагалі не варто. Хотілося б просто від себе
сказати, що не потрібно шукати "великої Європи", якщо центр її
знаходиться навколо тебе вже зараз. І це дійсно повністю передає моє враження
про Львів.
Я
дійсно закохана в це місто. І нехай хтось скаже, що це вже "ен-не"
місто, до якого я маю почуття, у відповідь я можу сказати тільки одне:
"Чим більше я люблю, тим ширше моє серце"💗😉
І
на такій ноті, мабуть, варто поставити крапку в цій історії, аби не перенасити всіх моїм
захопленням та не втратити власне натхнення для подальшої "писанини".
То ж, я рада, що ви зі мною аж до завершення постів, дякую і зустрінемось вже зовсім скоро. Обіцяю.
Щиро ваша,
Татка
Комментариев нет
Отправить комментарий